DESPACITO (Десь по світу) українська версія Дрогобицький район

Наже майбутнє - в наших руках

Пам'ятаймо тих, хто віддав за нас своє життя. І давайте будемо будувати своє майбутнє разом. Щоб їхнє життя не було віддане марно.

А не казати: "Нащо воно мені, воно й так нічого не дасть, хто мене буде слухати. Я краще в Польщу поїду, там хоть щось зароблю." 

Це наша велика помилка.

Як сказано в Святому письмі:

"Просіть - і дасться вам, Стукайте - й відчинять."

https://www.facebook.com/ievgeniataraniuk/videos/216912632210041/

Соколів.Бучацького р-ну Тернопільської обл.

Ферма Соколів. Бучачагрохлібпром

Якого числа день матері 2018 в Україні. Дата, історія та традиції святкування

     У житті кожної людини мати займає найважливіше місце. З народження і протягом усього подальшого життя вона піклується, виховує і формує людину. Всі ми любимо і поважаємо своїх мам. Багато світові держави виділили для привітання матерів окреме свято, який присвячений мамам, бабусям і вагітним жінкам, на відміну від Восьмого березня, присвяченого всім жінкам. Багатьох вже зараз цікавить, якого числа день матері в 2018 році в Україні потрапляє. Безумовно, це свято є самим зворушливим, адже причина його це найрідніша і кохана людина на землі.

Історична основа свята

      Перші спогади про подібному святі були виявлені ще у стародавніх греків. У них існувала традиція вшанування матері всіх богів, якої була богиня на ім’я Рея. Римляни, які запозичили більшу частину своєї культури у стародавніх грецьких жителів, мали подібну традицію. Римські святкування проходили у першому місяці весни, тривало воно протягом трьох днів.

      Міжнародний день матерів в нашій країні офіційно визнаний з двохтисячного року. Його відзначають навесні в друге воскресіння травня на державному, сімейному та інших рівнях.

      Сама ідея такого свята належала простій дівчині – Анни Джервіс, жительці одного з американських штатів. Її мати передчасно пішла з життя. У зв’язку з цією ситуацією, вона зверталася з листами до правління країни, з проханнями створити свято, в який будуть вітати усіх матерів. Завдяки її старанням, через деякий час, такий день зараз існує не тільки в штатах, але і в більшості держав по всій планеті. Так що можна подякувати за старання і тоді, коли день матері в 2018 році в Україні будете відзначати.

     Засноване це свято було ще 1914 року Конгресом Сполучених штатів Америки. Першим його визнав штат Вірджинія. Після закінчення Першої світової війни американська традиція почала поширюватися по світу.

     Зараз вісімдесят п’ять країн світу підтримали ідею американців і відзначають День матері у  другу неділю травня. Крім того, ще близько тридцяти держав офіційно вітають матерів в інший день. По суті, дата, на яку визначено святковий день, не має значення, офіційно цей день визнана в багатьох державах світу.

Як розвивався День матері на українській території

     Вперше на наших землях свято було влаштовано Співтовариством українок Канади ще в тисячу дев’ятсот двадцять восьмому році. На жаль, перша дата дня матері в Україні в документах не збереглася. Ця ідея знайшла підтримку серед жінок, політичних та культурних діячів.

     Вже в наступному році святкування дня матерів відбувалося у Львові, на території, прилеглій до Тернополя, і інших містах на східних землях. Активістки влаштовували концерти, виставки та різні конференції, присвячені жінці, матері. Після закінчення деякого часу його відзначали вже по всій країні.

    Починаючи з тридцять дев’ятого року, це свято було заборонених радянською владою. Заборона діяла протягом половини століття. Але завдяки зусиллям багатьох громадських організацій повернули його в дев’яностому році минулого століття. Серед цих організацій був і той самий союз канадської діаспори українців, який заснував традицію серед наших співвітчизників. З тих пір святкування відбуваються регулярно.

Зв’язок з релігією

      Не дарма свято матерів припадає саме на травень. У християнській релігії цей місяць вважається присвяченим Діві Марії. З молитвами про заступництво і порятунок віруючі люди звертаються саме до Божої Матері. Цей аспект тісно пов’язаний з ментальністю народу.

     Ще в давні часи князі просили захисту у Богородиці. Воїни українського козацтва, які вважалися лицарями національного духу, вважали її своєю покровителькою.

     Вибір саме травневих днів для цього свята також можна асоціювати з язичницькими віруваннями. Адже в кінці весни земля вже підготовлена для подальшої роботи – вирощування врожаю. Цей процес можна порівняти з дитиною, якого мати відправляє у доросле життя.

Традиції святкування українцями

      Століттями тема материнства знаходила реалізацію в усіх напрямках мистецтва. Відомі письменники, композитори, художники, режисери та інші творці прекрасного зверталися до образу матері. З упевненістю можна стверджувати, що добробут і культурний рівень нації прямо залежить від того, наскільки воно шанобливо ставиться до матерів. Адже тільки у щасливих матерів виростають здорові, добрі, всебічно розвинені діти.

     Варто повідомити, що свято день матері в 2018 році в Україні буде святкуватися тринадцятого травня. В цей день відбуваються різноманітні святкові заходи в кожному великому місті, і в маленьких селах.

      На питання, коли і як буде відзначатися день матері 2018 року, можемо відповісти, що в кожному місті заходи готуються індивідуально з урахуванням особливостей регіону. Традиційно самими маленькими учасниками святкування є вихованці дитячих садків. Вони разом зі своїми вихователями заздалегідь готуються до тематичного ранку: розучують вірші та пісні, майструють подарунки для мам своїми руками. На такі свята обов’язково запрошують мам і бабусь, які отримують масу позитивних емоцій від старань своїх чад.

      Не відстають від них і учні шкіл. Вчителі разом з дітками також традиційно готують святкові концерти, на яких школярами представляються всі вміння і таланти, присвячуючи їх улюбленим мамам. А також у кожному місті проводяться святкові концерти за участю вихованців різних шкіл мистецтв, а також вже іменитих діячів у сфері музики і театру.

     Активістами організовуються тематичні виставки, за участю художників і фотографів. Проводяться творчі вечори письменників і поетів. Оскільки день матері 2018, число дуже знаменна для кожного, зусилля в проведенні свята прилаживаются максимальні.

Просвітництво у Соколові

        Український народ віками боровся за своє існування, будучи на грані винищення татарськими ханами , польською шляхтою, московськими зайдами.

   Громадська організація „Просвіта” серед цього безпросвітку була справжнім сонцем для українського суспільства.
      У Соколові осередок товариства з’явився 7 червня 1902 року. Про це свідчить запис у „ Журналі реєстрації читалень у хронологічному порядку їх заснувань на території Західної України” за № 1098.

      Головою осередку обрано Івана Рудяка.

    Архівна справа товариства „ Просвіта” нашого села охоплює 1912 – 1936 роки і налічує 39 сторінок.

     Із одного з документів довідуємось, що 12 січня 1913 року в Соколові відбулися загальні збори читальні „ Просвіти”. На цих зборах був присутній о. Володислав Носковський, парох із Сороків, котрий у двогодинній бесіді представив мету і закликав селян вступати в „ Просвіту”. Ці збори відбулися у домі Василя Дутчака. У той день членами „ Просвіти” стали 50 осіб.

  Під час Першої Світової війни діяльність „ Просвіти” у селі призупинилася і була відновлена аж у 1921 році.

    Документи за 1928 рік свідчать про жваву діяльність соколівських просвітян. З архівних матеріалів ми дізнаємось, що при читальні працював культурний відділ. Про прагнення до просвітництва тодішніх сільчан свідчить те, що у читальні відбувалось слухання лекцій, звітів, різних викладів.

      Зокрема, Іван Чорний подавав лекцію з медицини, а Степан Ковбан – з історії України. Свято „ Просвіти” організовував Микола Григоришин. Молодіжним хором керував Степан Ковбан. Бібліотечний фонд читальні на той час складав 46 книжок. Художню та історичну літературу доповнювали часописи „ Новий час”, „ Свобода”, „Життя і знання”.

    Література читальні постійно поповнювалася за рахунок членських внесків, які становили, як для дорослих, так і для молоді, 1 злотий.

     Найбільшим попитом серед читачів користувались історичні повісті. У читальні була ще й бібліотека для дітей, у якій нараховувалось 25 книг.

   При читальні діяв театральний гурток під керівництвом Степана Ковбана та хор дорослих, яким диригував Іван Волощук. Старанням цих людей і готувалися різні вистави та концерти.

    У час коляди люди радо давали офіру на просвітницьку діяльність. Завдяки цьому книжковий фонд збільшився до142 книжок ( дані за 1932 рік).

   Наші предки розуміли ціну знань і освіти, тому завзято бралися до роботи над собою, товаришами і односельцями. Так, у 1932 році коштом громади одну дитину ( а це був згадуваний уже Федорончук Василь) відправили на навчання у Львівську гімназію, а ще одну дитину – на майстра-столяра.

  Читальня організувала і проводила курс для 58 неписьменних (42хлопці і 16 дівчат), який вів Степан Ковбан.

    Для молоді діяв самоосвітній гурток, який вів Василь Федорончук. Тема гуртка – вивчення історії України.

     У читальні відбувалися читання книг вголос (взимку 4 – 5 разів на місяць, влітку – 2 рази). Лекторами були Степан Ковбан, Іван Волощук, Василь Федорончук.

     Читали вголос «Історію України», «Холодний Яр», «Борці в темряві», «Шляхами на Соловки».

    Незважаючи на тогочасні труднощі «Просвіта» у нашому селі діяла активно. Адже бути членом товариства вважалося честю. Тому членство читальні кількісно зростало і становило у 1932 році 80 осіб.

    Колишня учасниця просвітянського хору Олена Панькевич згадує: «Як то було гарно колись, весело. Хоча люди і жили в нестатках, але уміли веселитися. Знаходили час і на церкву, і на роботу, і на відпочинок. Хористи завжди виступали на всіх сільських концертах, на яких були присутні священник, і польські шандарі. Хоч поляки і були затяті, але коли хор співав «Боже, послухай благання» чи «Ще не вмерла Україна», то і шандарі вставали разом з усіма, знімали шапки, віддавали честь, як належить».

     Запам`яталися жінці пісні, які виконував хор у ті далекі часи.

    У 1928 році в селі було засновано товариство «Луг». Його членами були 40 хлопців та 30 дівчат. До 1933 року старшим «Лугу» був Степан Ковбан, а пізніше – Василь Панькевич, Степан Мулик.

     «Луг» – це спортивна організація, що виконувала вправи під супровід музики чи співу. Хлопці і дівчата брали участь у фестинах у Соколові, Золотому Потоці, Стінці, Скоморохах, Ліщанцях.

   Молодь з «Лугу» мала своєрідний стрій. Хлопці були у зелених сорочках, чорних штанах, мали кашкети і топірці. Дівчата мали сині спідниці, жовті фартушки, у косах – стрічки. Всі члени «Лугу» мали значки із написом «Луг у Соколові».

Роботу підготували
члени експедиційного загону
Соколівської ЗОШ І – ІІІ ст.
Бучацького району
Керівник : заступник директора
з виховної роботи
Тимошів Марія Іванівна

БУЧАЧ – 2007

ІСТОРІЯ ШКІЛЬНИЦТВА СЕЛА

У 1866 році за австрійським законом навчання стало обов`язковим, а школа стала         називатися  тривіальною або загальною. Учили трьох головних наук – читати, писати і рахувати.

                26 вересня 1867 року до Соколова прибув учитель Павло Соколовський і служив у селі сім чи більше років. Народився він 10.10.1843 року в с. Новиці Калуського повіту, був греко – католиком, жонатий, але бездітний. Крім учительської діяльності Соколовський був ще й громадським писарем за винагородою 70 злотих римських.

Шкільний будинок утримувався в доброму стані. Школа мала у володінні землю – 1 га 45 арів 37 м поля.

                У «Шематизмі» за 1903 рік зазначено, що в селі є однокласна школа. Дітей шкільного віку – 60. Проводиться релігійне виховання, а навчання релігії проводить парох.

З роками виникла потреба в організації школи з польською мовою навчання. 16 лютого 1920 року відбулося засідання громадської ради Соколова, на якому «визнаючи необхідність забезпечення культурного розвитку національних меншин, просять шкільні влади зорганізувати школу, де б діти могли навчатися рідною мовою, і яка б більшою мірою враховувала польську мову». Крім того збори вибрали членів шкільної ради і шкільного нагляду.

                  Згодом у Соколові таки відкрили польську школу.

                 У 1937 році в селі вже було два вчителі. Прекази старожилів засвідчують, що діти, народжені у 1923 – 1935 роках мали можливість вчитися вже у чотирикласній школі. Приміщення школи було у дяківці, а також по різних сільських хатах. Пані Шарковська збудувала приміщення школи для польських дітей, де згодом навчалися всі діти. У цьому приміщенні соколівські діти навчалися до 1980 року.

                 1 вересня 1980 року відчинила двері нова триповерхова середня школа. За радянських часів директорували у старій школі у різні роки Семак Василь Олексійович, Хотинський Олександр Миколайович (біля 30 років), Головецький Василь Іванович (11 років); у новій школі – Голуб Надія Семенівна, Феськів Михайло Дмитрович, Моспан Марія Климентівна.

                Сьогодні школа – центр освітнього, патріотичного і культурного життя села. Ми, вчителі та учні, прагнемо робити все, щоб пам`ять про славне героїчне минуле Соколова жила у майбутніх поколіннях.

Роботу підготували
члени експедиційного загону
Соколівської ЗОШ І – ІІІ ст.
Бучацького району
Керівник : заступник директора
з виховної роботи
Тимошів Марія Іванівна

БУЧАЧ – 2007

ЦЕРКВА СВЯТОГО МИКОЛАЯ

Церква святого Миколая
Бучацький район, Тернопільська область, Україна 48.933834, 25.345121
Тип споруди	церква
Засновник	громада УГКЦ
Архітектурний стиль	класицизм
Належність	УГКЦ
Адреса	вулиця Гостинець

      Церква святого Миколая — культова споруда, діючий парафіяльний храм Золотопотіцького протопресвітеріату Бучацької єпархії УГКЦ у селі Соколів Бучацького району Тернопільської області.

    Коротка історія

1989 року Українська греко-католицька церква після більш ніж сорокарічного підпільного існування почала діяти офіційно. Значна частина священиків стримувала бажання віруючих повертатись до греко-католицького обряду. Влада реєструвала громаду УГКЦ, але дозволу на повернення храму не давала, в результаті чого почалася боротьба за храми між самими віруючими. 3 червня 1990 року відбулися організаційні збори, які обрали церковний комітет на чолі з Михайлом Николюком. 5 березня 1992 року Тернопільська обласна рада прийняла рішення про передачу церкви у почергове користування, з чим не погодилася громада УАПЦ. Неодноразові переговори не давали позитивних результатів, конфліктна ситуація загострювалася. Весною 1992 року у Вербну неділю греко-католиків не допустили до церкви на посвячення «шутки». З цього часу греко-католики змушені були відправляти богослужіння під відкритим небом.

У жовтні 1992 колгосп передав греко-католицькій громаді приміщення старої їдальні, яку з часом переобладнали в капличку (в ній після освячення проводились богослужіння). Цього ж року був створений організаційний комітет з питань будівництва церкви, який очолив Ярослав Баран. Весною 1993 року почали рити котлован під майбутню будову, до кінця весни ці роботи були завершені. Будівництво тривало до літа 1996 року. 6 серпня 1996 року відбулася перша архієрейська Служба Божа. Єпископ Михаїл Сабрига здійснив чин освячення престолу і церкви.

Матеріальна допомога

• Василь Панькевич — меценат, емігрант;
• Петро Тимощук  — емігрант;
• Василь Швед  — емігрант;
• Іван Остафійчук  — емігрант;
• Степан Буняк  — емігрант;
• Михайло Лучків  — емігрант;
• Андрій Сематчин  — емігрант;
• Катерина Панькевич  — емігрантка;
• Ганна Атаманюк  — емігрантка;
• Семен Паращук  — емігрант;
• Степан Михайлюк  — емігрант.

В освяченні церкви брали участь такі священики

• о. Ігор Атаманюк - парох церкви на цукровому заводі;
• о. Володимир Шафран - парох церкви Покрови (м. Бучач);
• о. Василь Бігун - парох церкви смт Золотий Потік;
• о. Володимир Білінський - парох с. Сновидів;
• о. Ярослав Гель - порох с. Малі Заліщики;
• о. Василь Гверенчук - парох с. Возилів;
• ігумен Іван Майкович - м. Бучач;
• о. Григорій Смоляк - парох церкви Успіння Пречистої Діви Марії (с. Соколів);
• о. Ярослав Павлик - парох церкви св. Миколая (с. Соколів)

Комітетний склад церкви

• Микола Глухан;
• Іван Рудяк;
• Дмитро Крисюк;
• Степан Дутчак;
• Михайло Крисюк;
• Іван Боднар;
• Ольга Басюк;
• Ольга Волощук.

Опис

Церква зведена традиційно:притвор, нава, вівтар. Все прямокутне з трохи заокругеними кутами, «обітної» хрестоподібної форми. Має дві прибудови: перед входом — паперть, ліворуч вівтаря — ризниця. Оформлення вівтаря схоже на костельне: немає розписів та багатого іконостасу. церква побудована у стилі  — класицизм

Іконопис

Більшість ікон церкви — куплені. Проте, є одна ікона, яка стоїть за Царськими Воротами. Це ікона Святого Миколая, її було виготовлено на замовлення церкви. Кошти на цю ікону були зібрані і дані церкві, як пожертва. Художник ікони невідомий.

Пам'ятник Тарасові Шевченку

Пам'ятник Тарасові Шевченку в Соколові
Пам'ятник Тарасові Шевченку в Соколові
48°55′47″ пн. ш. 25°20′40″ сх. д.
Статус	пам'ятка монументального мистецтва місцевого значення
Країна	Україна
Розташування	с. Соколів
Скульптор	Роман Вільгушинський
Матеріал	карбована мідь, гранітна плитка
Встановлено	1998
Пам'ятник Тарасові Шевченку (Соколів) (Україна)

Пам'ятник Тарасові Шевченку в Соколові — погруддя українського поета Тараса Григоровича Шевченка в селі Соколів Бучацького району на Тернопільщині.

Пам'ятка монументального мистецтва місцевого значення, охоронний номер 3001.

Виглдя пам'ятника

Встановлений у 1998 році. Розташований в центрі села на роздоріжжі автошляхів Бучач — Золотий Потік та Бучач — Скоморохи. Погруддя виготовлене з карбованої міді, висота — 0,85 м, постамент — із гранітної плитки, 2,6 м.

Скульптор — Роман Вільгушинський.

На постаменті викарбувані ім'я, по батькові та прізвище, дати життя і смерті та напис, що є цитатою з відомої поеми Кобзаря «І мертвим, і живим…»:

Учітеся, брати мої! Думайте, читайте, І чужому научайтесь, Свого не цурайтесь.

СОКОЛІВ

        Соколі́в — село в Україні, в Бучацькому районі Тернопільської області. Розташоване на берегах річки Золота.

          Було центром сільради. Від вересня 2015 року ввійшло у склад Золотопотіцької селищної громади.

          Населення — 1890 осіб (2007).

          Поблизу села є пам'ятка природи Дуб «Соколі́вський» — вікове дерево, ботанічна пам'ятка природи місцевого значення в Україні. 

           Поштовий індекс: 48444     

   Географія

         Село розташоване у західній частині Подільського плато, на півдні Бучацького району. Через Соколів проходить місцева автодорога Бучач — Золотий Потік — частина колишнього шляху на Коломию, Городенку, Снятин.

  Походження назви

       Назва походить від назви птахів, що в давні часи водилися в навколишніх лісах і гаях. Частина мисливців у давні часи полювала з допомогою приручених соколів. Таких мисливців називали сокольниками. Одним з різновидів соколів є кречет. Донині збереглася назва лісу, сіножаті і поля — «Кречетів».

Історія

      В околицях Соколова та Скоморохів виявлено рештки 2 пізньопалеолітичних поселень (15 тис. років тому).

     Перша відома писемна згадка — близько 3 лютого 1436 року; село назване в грамоті Теодорика Бучацького-Язловецького, якою виділялись кошти та майно для утримання костелу св. Марії Маґдалени в Язловці. Наступна писемна згадка — 21 грудня 1439 року у протоколах галицького суду. У податковому реєстрі 1515 року в селі документується піп (отже, уже тоді була церква) і 4 лани (близько 100 га) оброблюваної землі.

     Село було королівщиною; 1527 року старостою був шляхтич-поляк Якуб Потоцький.Сейми 1544 (або 1545, або 1547 років) Якуб Потоцький став власником села. По його смерти власником став син — стражник коронний Миколай Потоцький.

     Поселення племен «соколи» було розміщене близько 7 км північніше від села. Недалеко «соколів» проживали племена «зубрів» і «порохів». За переказами старожилів, у тодішньому поселені «соколів» налічувалося до 60 дворів.

     Із переказів відомо, що на початку XVII ст. недалеко від поселення відбувся бій між татарами та загоном козаків. Битва завершилася перемогою козаків, а те місце і до сьогодні носить назву «Татарське».

    Після страшного побоїща уціліли кілька господарств, а люди, які залишилися живими, подалися на південь, вздовж невеликої річки Потік, що брала початок із джерел на полі «Татарське», і почали оселятись у лісі.

    Першою забудовою була Мостов'якова, а від неї пішла і назва вулиці. Там був поставлений Пам'ятний Хрест, який простояв до 1950 року. У 1725 році на Мостов'яковій вулиці нараховувалося 16 дворів. Силами цих жителів була збудована дерев'яна церква із дзвіницею (останню розібрано і спалено, а дзвони, під час Другої світової війни, гітлерівці забрали для переплавлення). Церква діяла до 1963 р., а потім з метою знищення духовності і як пам'ятку старовини, її перевезли в експозицію Шевченківського Гаю міста Львова.

     У селі до 1914 р. нараховувалося 263 двори. На той час тут проживало 1 345 греко-католиків, 196 римо-католиків, 24 євреї. Існувала однокласна школа.

     Війтом села до Першої світової війни був Скрипецький Микола, в роки війни — Дубчак Гаврило, а потім до 1920 року — Дубчак Михайло.

     Відомо, що в ті часи діяли Чоловіче та Жіноче братство свічкові. Старшим братом при церкві був Іван Ковбан. Церква мала тоді у власності 73 моргів порі і 13 моргів лісу. Духовним пастирем за Австро-Угорщини був о. Яків Заткали. Він працював тут з 1898 р. по 1945 р. Після його смерті на його могилі люди збудували дерев'яну каплицю. На жаль вона не збереглася, оскільки мадяри її в 1944 році знищили.

     Повіт, суд, податковий суд та залізнична станція знаходились у Бучачі, а пошта була в Золотому Потоці. Завдячуючи пам'яті старожилів, довідуємось, що на території теперішньої фабрики «Берізка» був великий панський двір — фільварок. Власником його був пан Любінецький. На подвір'ї стояло дві стайні, дві стодоли, була канцелярія. Біля річки Потік виднівся млин, а коло нього великий став. Мав пан і власну цегельню.

    Як і в кожному селі, була корчма. Торгівлею у селі займалися євреї. Найбільше односельчани пам'ятають Сіму, Еля, Мошка. У селян вони скуповували збіжжя, яйця, а продавали махорку, горілку тощо.

    Увечері 17 вересня 1939 року 4-й кавалерійський корпус під командуванням комдива Д. М. Рябишева (32-а і 34-а кавдивізії, 26-а танкова бригада) зайняв село.

Пам'ятки

Пам'ятник Тарасові Шевченку

• церква Успіння Пресвятої Богородиці (1846)
• церква св. Миколая (1999)
• 3 каплички.
• пам'ятники:
  • Лесі Українці
  • Тарасові Шевченку (2000)
  • насипано символічну могилу полеглим «за віру Христову та волю народу» (1996)
  • пам'ятний хрест на честь скасування панщини (кін. XIX ст.)
  • воїнам-односельцям, загиблим у німецько-радянській війні (1965).

Народилися

• вчений, громадський діяч Антін Король
• громадський діяч, меценат Василь Панькевич
• лікар, громадський діяч П. Тимощук.
• громадсько-політичний діяч, журналіст Василь Федорончук